Володимир Лавренчук: інтерв'ю для Тижня

30.10.2014 23:00 | Банк: Райффайзен Банк Аваль

tyzhden.ua / 

У розмові з Тижнем про стан фінансового сектору голова правління Райффайзен Банку Аваль (РБА) Володимир Лавренчук намагався говорити максимально коректно і зважено, але таки пролив трохи світла на перспективи українських банків.

У.Т.: Рік-два тому ходили чутки, що група Raiffeisen Bank International планує вийти з України, продавши РБА. Після Євромайдану австрійці нібито передумали, сподіваючись, мабуть, на покращення на ринку банківських послуг України. Чи справдилися їхні сподівання?

- Передусім Райффайзен Банк Аваль ніколи не виставлявся на продаж. Але на ринку був інтерес придбати наш банк і акціонери розглядали ці пропозиції. Інтерес зберігався до листопада 2013 року, процес переговорів був на початковій стадії. Але з того часу змінилися перспективи розвитку економіки й фінансового сектору України, та й ситуація з покупцями тепер інша. Від себе додам, що й вимоги до покупців тепер можуть бути іншими, враховуючи серйозні зміни, зокрема, і в міжнародній репутації потенційних інвесторів, викликані останніми подіями.

У.Т.: Минулими роками багато фінустанов змінило власників. Яка зараз ситуація на ринку злиттів і поглинань, чи змінилася вартість банків?

- На мій погляд, неймовірно складно визначити вартість банку в ринку, який швидко змінюється, і з прибутковістю, яка зазнає стрімких змін. Наприклад, у 2013 році наш банк заробив чистого прибутку понад 100 млн. євро. Якщо співвіднести цю цифру з обсягом капіталу, то рівень прибутковості для такого ринку, як український, буде високим. За таких умов очевидно, що ціна банку не може бути нижчою, ніж розмір капіталу, а навіть повинна бути значно вищою.

Але ми не приховуємо, що цього року наша діяльність збиткова, що пов’язано з девальвацією гривні. Оскільки знецінення національної валюти не є постійним процесом, тобто буде тимчасовим, то, за нашими прогнозами, через певний період часу ми мали б повернутися до прибуткової діяльності, й згодом, не виключено, знову отримуватимемо за рік 100 млн. євро чистого прибутку або навіть більше.

Зараз всі найбільші банки проходять чи вже пройшли стрес-тести. За результатами цих стрес-тестів стає очевидним, що значна частина банків потребує не просто інвесторів, а поновлення втраченого капіталу. Тож ринок злиттів та поглинань тимчасово завмер.

У.Т.: Чи змінився портрет клієнта Райффайзен Банку Аваль за останніх півроку-рік?

- Звісно, сучасний банк вивчає поведінку клієнтів. Це базова річ, яка для нас є надзвичайно важливою. Ми користуємося дослідженнями ринку компанії GFK, маємо свій аналіз, є дослідження групи Райффайзен ринків 15 країн.

Від чого залежить поведінка клієнтів? Я вважаю, що з великим відривом від решти факторів стоїть мотив «вірю — не вірю, довіряю — не довіряю». Тобто те, що називається «відновити довіру до банку» — це лозунг, який придумали не романтики, а практики-банкіри. Тому що притік чи відтік вкладів часто не залежить від відсоткової ставки чи результатів парламентських виборів, а від репутації конкретного банку.

Якщо подивитися на поведінку клієнтів нашого банку на сьогодні, то перше велике приємне здивування полягає в тому, що корпоративний бізнес (корпорації, підприємства, організації) значно краще відповідають по своїх зобов’язаннях, обслуговують кредити, ніж це було під час кризи у 2008-2009 роках. Ми робили свої розрахунки можливих сценаріїв розвитку подій, виходячи з поведінки клієнтів у 2008-2009 роках, але, на щастя, помилилися, адже якість нашого портфелю зараз краща, ніж ми могли собі уявляти, виходячи з наявного спаду виробництва, військових дій тощо. Тобто наші клієнти поводяться відповідальніше — нам приємно це спостерігати.

Що стосується поведінки приватних клієнтів, то, на мій погляд, те, що зараз робиться Нацбанком та Урядом, передусім стосовно стрес-тестів, дає сигнал вкладникам, що банківська система знаходиться під контролем. Процес закриття неплатоспроможних банків є однозначно правильним і відповідальним рішенням. Система повернення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб депозитів клієнтам таких банків працює: я про це можу говорити з упевненістю, адже РБА є агентом Фонду по таких операціях. Багато складних ситуацій вирішуються і це дає сигнали про відповідальність банківської галузі як такої. Одного дня ця кількість перейде в якість і люди заспокояться, повертаючи свої вклади до банків (у вересні відтік депозитів із системи вповільнився до 4,2 млрд. грн. здебільшого за рахунок приросту гривневих вкладів юросіб; фізособи продовжують виносити гроші з банків — ред.)

У.Т.: Стрес-тести 15 найбільших українських банків показали, що дев’ять із них повинні збільшити капітал на 56 млрд. грн. (3,8% від ВВП). Які параметри мав проведений стрес-тест і чи можливо швидко залучити такий ресурс?

- На мою думку, названа сума є суттєвою. Внести її в короткий період часу може бути складно, але це залежить від намірів самих інвесторів. Власники банків є різними, тому кінцевий результат залежить від індивідуальної роботи з кожним із них. На сьогодні НБУ стверджує, що після переговорів із інвесторами перспектива внесення цих грошей є реальною. При цьому регулятор озвучив позицію, що, можливо, для внесення капіталу власникам банків буде надано певний термін.

Основними факторами дослідження стрес-тестів були два. По-перше, вивчалося, який вплив матиме девальвація гривні на баланс банку, оскільки в портфелі кожного із них є валютні кредити та депозити. Їх переоцінка змінює баланс, але оскільки капітал деномінований у гривні, то частка капіталу після знецінення національної валюти у структурі балансу зменшується. По-друге, через девальвацію ціла низка підприємств не зможе обслуговувати свої борги, бо отриманої виручки може не вистачити на виплати за вже новою сумою заборгованості, індексованою на змінений валютний курс. Тобто необхідна певна сума для формування резервів під ці два фактори, а, можливо, і під втрати від кризи 2008-2009 років, якщо такі резерви не було сформовано вчасно і повною мірою.

При цьому негативний сценарій, який закладали у стрес-тест, передбачав девальвацію до 13,6 гривень за долар, цей рівень девальвації ми вже майже досягли.

У.Т.: Відповідно до програми МВФ до кінця вересня НБУ мав провести стрес-тест банків Групи ІІ. Чи відомі його результати?

- За нашими оцінками, для великих банків пропорція необхідної докапіталізації буде приблизно такою ж, як і для найбільших. Якщо врахувати, що 15 банків першої групи складають 70% усієї системи, а наступні 20 банків — це лише 15% сектору, то ми, мабуть, повинні говорити про додаткові 12-14 млрд. грн., необхідних для поповнення їхнього капіталу.

У.Т.: Після цього, мабуть, проведуть стрес-тест середніх і невеликих банків, багато з яких, як вважають, мають величезні проблеми. Що можна очікувати від неї?

- Відверто кажучи, мені мало що відомо про ці фінансові інституції. Враховуючи те, що їхня частка не є визначальною в секторі, то, як правило, ми у своїх аналітичних оцінках не заглядаємо глибоко в цей сегмент. На сьогодні Нацбанк виводить із ринку чимало неплатоспроможних банків, які переважно є малими або середніми. Але, не зважаючи на свій розмір, деякі з них завдають шкоди ринкові.

У.Т.: Невеликих неплатоспроможних банків багато, а виводять їх із ринку поступово, що сколихує інформаційне поле і підриває довіру. Можливо, процес виведення банків із ринку слід зробити різкішим?

- Мені видається, що сигнали про те, що є механізм повернення коштів, є гроші для компенсації, є люди, які займаються цим професійно попри важку ситуацію, не руйнують довіри, а навпаки з часом сприятимуть стабілізації ситуації.

Чи можна цей процес пришвидшити? Це великою мірою залежить від того, чи маємо ми достатньо управлінців, які зможуть «зайти» в інший банк і організувати адекватне його виведення. Бо об’єктивно ті менеджери, які довели банк до неплатоспроможності, навряд чи вдало розпоряджатимуться майном для того, щоби повернути гроші всім вкладникам. На мій погляд, це єдина причина, чому процес іде повільніше, ніж міг би бути. Хоча я думаю, те, що відбувається протягом останнього місяця-двох, — це достатньо високі темпи.

У.Т.: Багато проблем сьогоднішнього дня прийшло із попередньої кризи. Яких стратегічних заходів слід уживати, щоб банківський сектор став стійкішим і ліквіднішим на перспективу?

- У 2009 році була дуже подібна вимога докапіталізації, і багато інвесторів внесли додатковий капітал у банки. Наприклад, Raiffeisen Bank International разом із міжнародними інституціями додатково вніс 600 млн. дол. США у капітал нашого банку, закривши потреби, які виникли у результаті тодішньої кризи.

Після тієї кризи Райффайзен Банк Аваль та, наскільки мені відомо, інші банки, значно змінили свої кредитні політики. Ми стали обачнішими у видачах кредитів, зупинили багато з тих амбіційних, на межі реальності, проектів під гарантії застави тощо. Починаючи з січня 2010 року і до 2014 року, проблемність кредитного портфелю РБА не перевищувала 1,5% (за кредитним портфелем, набраним до кризи, цей показник перевищував 30% — ред.) Тому очевидно, що до нинішньої кризи банки підійшли значно краще озброєними і політиками захисту, і в плані фінансів. Клієнтура стала інакшою, кредити стали якіснішими. Без цього наслідки удару по фінансовому секторові від останньої кризи були б значно гіршими, адже 70% девальвації — це потужний виклик. Але всі названі заходи дозволили витримати цей удар, тому я вважаю, що сектор має всі можливості виконувати свої функції і з часом відновити прибуткову діяльність.

У.Т.: Окрім заходів, які впроваджуються самим банком, що можна зробити на рівні держави, законодавства, регулювання для того, щоби система отримала більшу довготривалу стійкість?

- На мою думку, сама банківська система не потребує особливих реформ. Вона доволі добре реформована, адже збудована на базі міжнародних зразків та стандартів.

Водночас, банківський сектор і фінансовий сектор загалом великою мірою залежить від якості державних фінансів. Якщо цієї якості не буде, якщо дірка Нафтогазу становитиме 113 млрд. грн., як нещодавно було оприлюднено, то розраховувати, що ставки будуть низькими, не доводиться. Малоймовірно, щоб банківський сектор міг надійно функціонувати окремо від державних фінансів. Тому, на мій погляд, зараз більшої уваги потребує збалансованість державної фінансової політики. Потрібна економія витрат, реструктуризація різних галузей виробництва й загальне оздоровлення державних фінансів.

У.Т.: У валютній політиці НБУ нині використовує адміністративні важелі більше і жорсткіше, ніж у часи Арбузова-Соркіна. Чи є адекватна альтернатива політиці Нацбанку?

- Я прихильник обговорювати альтернативи до моменту, поки не ухвалено остаточне рішення. Бо якщо НБУ вже почав використовувати адміністративні обмеження, то обговорення варіантів не є корисним. Ніхто не знає, чи мала б більш ліберальна альтернатива кращий ефект. Наразі ми вже близько двох місяців перебуваємо під впливом адміністративних обмежень. На мій погляд, такий підхід є правильним, і ми робимо все, щоби стабілізувати валютний ринок цим набором інструментів. Стабілізація відбудеться, і я не вважаю, що ми знаходимося на етапі, коли цей підхід варто переглядати. Але, як я говорив раніше, після виведення з сектору неплатоспроможних банків, необхідність в адміністративних заходах відпаде.

Сьогодні, на думку багатьох експертів, підводити під теперішній курс якусь макроекономічну теорію немає необхідності. Курс може бути 12,95 гривень за долар. Може бути й іншим. Але навіть фахівці з великим міжнародним досвідом зараз не беруться обговорювати, яким є ринковий валютний курс. Тому формування загальної довіри і заспокоєння тих, хто розхитує валютний курс, — це, на мій погляд, правильний шлях, і ми ним ідемо.

У.Т.: На Київському міжнародному економічному форумі говорили про те, що для державного стимулювання розвитку стратегічних галузей економіки потрібні довгі та дешеві фінансові ресурси. Для цього запропонували адміністративно впровадити стелю депозитних ставок. Як Ви до цього ставитеся?

- Я не є прихильником селективного впровадження спеціальних валютних курсів чи відсоткових ставок, у тому числі для галузей промисловості, які є «драйверами» економіки. По-перше, якщо пільга надається для певного сектору, то автоматично з’являється демотивація для інших секторів. Таким чином дисбаланс на ринку матиме негативний вплив на інші фінансові ринки, наприклад валютний.

По-друге, я давно працюю на фінансовому ринку і не бачив, щоби процес спеціального відбору компаній чи інститутів для певних програм відбувся без корупційної складової. Кожна із програм — наприклад кредити молодим сім’ям, централізовані іпотечні програми на кшталт «доступного житла», інші — завершувалася скандалами або, в кращому випадку, просто тихо закривалися, втрачаючи актуальність. Розраховувати, що прийдуть нові люди і буде інакше, не варто. Питання, мабуть, не в людях, а в самій системі. У тому, що селективне застосування різноманітних пільгових інструментів у бідній економіці природно призводить до таких наслідків.

З іншого боку, я повністю поділяю необхідність знизити відсоткові ставки. Як їх знизити? Існує кілька шляхів, включаючи адміністративні (наприклад максимальна стеля). Мені видається, що виведення Нацбанком із ринку неплатоспроможних банків — це правильний крок у тому числі і до зниження процентних ставок у цілому. Потрібно зробити так, щоб банківський сектор складався виключно з надійних фінансових інституцій, які можуть дозволити собі платити реальну ціну за депозитний ресурс. Нинішні відсоткові ставки довго не витримає жоден бізнес-план, тому довготривала стабільність банків лежить у площині низьких ставок, а не високих.

Крім цього, до падіння процентних ставок може призвести залучення у банківський сектор коштів із тіньової економіки та готівкового ринку. Це можна зробити адміністративно за допомогою тих чи інших рішень уряду зі зменшення готівкового обігу (виплати зарплати лише через банки, розвитку платіжних карток тощо). Очевидно, перехід готівки з тіні в банки суттєво змінить структуру фінансів банківського сектору, створивши додаткову ліквідність, яка тиснутиме на відсоткові ставки донизу. Якщо до цього додати ефект від покращення сервісу для клієнтів, то стає зрозумілим, чому ми є прихильниками розвитку електронних платежів. Хочу підкреслити, що технології карткового бізнесу українських банків, зокрема РБА, знаходяться на рівні міжнародного класу. Працюючи у групі Райффайзен, я можу стверджувати, що картка нашого банку за деякими технологічними параметрами навіть краща, ніж аналоги у Центральній Європі.

У.Т.: Через знецінення гривні в Україні триває досить стрімке падіння на автомобільному ринку, торгівля житлом завмерла. Чи здатне банківське кредитування оживити ці ринки?

- Я вважаю, що як ринок житла, так і ринок автомобілів, були викривленими. Значна частина збудованого житла не по кишені тим, хто заробляє чесно. Більшість людей не може купити те, що збудовано, бо воно дуже дороге, навіть після падіння ціни. Те саме стосується автомобілів. Якщо глянути на середній дохід, ВВП на душу населення, який за паритетом купівельної спроможності становив 8,7 тис. дол. США у 2013 році, то для середнього українця дорогий автомобіль не є доступним.

Ринок житлової нерухомості потребує відповіді на питання: що ми будуємо і для кого? На мій погляд, перспектива нашого зростання полягає в реальності оцінки ситуації, в якій ми не можемо дозволити собі дороге житло й дорогі авто в такій кількості. Усе це — непродуктивне використання ресурсу.

Щоб масово повернулося кредитування житла, повинна з’явитися зрозуміла для всіх учасників та банківського сектору індустрія житлового будівництва. Як тільки з’явиться житло для масового попиту відповідно до реальних доходів людей — ми негайно з’явимося на ринку з іпотечними продуктами.